Селились тут на монастирських землях, ставали монастирськими людьми.
Монастирські люди займалися, як і скрізь у ті часи в нашому краї, лісовим
промислом. Назва сільського кутка Дьогтярина є свідченням про цей промисел в
урочищі, де росли березові ліси. Монастирські промисли були тут досить значними,
бо Требухів стає одним із найбільших сіл. До монастирських людей підселяються і
козаки з хутора бориспільського сотника. Село стає монастирсько-козацьким.
У посаді довкола гори місцеві жителі возили возами людські кості. Поховання були
сімейні, по 5—6 чоловік, дитячі й дорослі, без домовин, загорнуті в якісь
тканини. Це сліди якоїсь катастрофи, можливо середньовічного мору в
післятатарські часи, судячи з нетрадиційності поховання в середині культурного
шару. Чи то сліди якоїсь із татарських навал?