У посаді довкола гори місцеві жителі возили возами людські кості. Поховання були
сімейні, по 5—6 чоловік, дитячі й дорослі, без домовин, загорнуті в якісь
тканини. Це сліди якоїсь катастрофи, можливо середньовічного мору в
післятатарські часи, судячи з нетрадиційності поховання в середині культурного
шару. Чи то сліди якоїсь із татарських навал?
Монастирські селяни трсбухівської вотчини платили хлібний податок за землю, за
пасовиська, за вінчання в церкві, за переїзд через монастирські річки, за помол
у млині. А ще платили подушну подать і подать державі па утримання війська. Та
загалом монастирські повинності не були дуже обтяжливі, і село росло й
розвивалось. У 1737 р. тут було 77 монастирських дворів і 20 козацьких, 799 душ
населення.1"