До нас, на Броварщину

 
І сьогодні окрасою села та предметом гордості Світильного є древнє городище, яке прекрасно збереглося в центрі села. Кількаметрові земляні вали, сліди древнього рову, що заповнювався водою. Посеред городища стояла церква. Напевно, церква в середині городища була ще одним внутрішнім укріпленням. Таку ж роль відігравала й Десятинна церква в Києві. Городище мало одні красиві дубові ворота і криницю. За своїми розмірами воно належить до найбільших давніх княжих городищ України — складна інженерна споруда. Глину для міцності його валів возили з урочища Постовитового. Поверх оборонного частоколу складали товсті колоди, які при обороні скидали на осаджуючих. Стріляли з лучків і лили гарячий окріп. Але, крім града-кремля, існувало ще й велике сіверське поселення в посаді зі своєю системою укріплень, що йшла по лінії природніх озер і штучних ровів. Культурний шар землі в посаді сягає двох метрів. Величезне сіверське поселення існувало тут сотні років.



Як монастирське, село не брало активної участі в козацьких війнах. Не було воно залежним ні від Вишневенького, ні від Аксака. Частково належало до борис.пільських володінь Даниловича. В ці часи і сформувалися давні требухівські роди — Оксюти, Бабичі, Грінченки, Калепченки, Соми, Осначі, Криськи, Харченки, Овдієнки, Борисенки, Нестеренки, Кривенки, Корпїйки, Шуляки, Білоуси, Куці. Монастирські майстрові люди, заможні виборні козаки, козаки-підпомічники, голодна голота. Так, козак Глущенко, потомок Сергія Глуховського, згадуєтсья в скарзі до гетьмана Данила Апостола.