І сьогодні окрасою села та предметом гордості Світильного є древнє городище, яке
прекрасно збереглося в центрі села. Кількаметрові земляні вали, сліди древнього
рову, що заповнювався водою. Посеред городища стояла церква. Напевно, церква в
середині городища була ще одним внутрішнім укріпленням. Таку ж роль відігравала
й Десятинна церква в Києві. Городище мало одні красиві дубові ворота і криницю.
За своїми розмірами воно належить до найбільших давніх княжих городищ України —
складна інженерна споруда. Глину для міцності його валів возили з урочища
Постовитового. Поверх оборонного частоколу складали товсті колоди, які при
обороні скидали на осаджуючих. Стріляли з лучків і лили гарячий окріп. Але, крім
града-кремля, існувало ще й велике сіверське поселення в посаді зі своєю
системою укріплень, що йшла по лінії природніх озер і штучних ровів. Культурний
шар землі в посаді сягає двох метрів. Величезне сіверське поселення існувало тут
сотні років.
Як монастирське, село не брало активної участі в козацьких війнах. Не було воно
залежним ні від Вишневенького, ні від Аксака. Частково належало до
борис.пільських володінь Даниловича. В ці часи і сформувалися давні требухівські
роди — Оксюти, Бабичі, Грінченки, Калепченки, Соми, Осначі, Криськи, Харченки,
Овдієнки, Борисенки, Нестеренки, Кривенки, Корпїйки, Шуляки, Білоуси, Куці.
Монастирські майстрові люди, заможні виборні козаки, козаки-підпомічники,
голодна голота. Так, козак Глущенко, потомок Сергія Глуховського, згадуєтсья в
скарзі до гетьмана Данила Апостола.