До нас, на Броварщину

 
Одне з корінних поселень виникло в північній околиці села на глиняному горбі вододілу річечок Кривої, притоки Десни і Пилявки, притоки Трубежа і Дніпра. Горби не такі вже й високі, всього якийсь десяток метрів, але з них відкриваються кілометрові далі, чудові перспективи. Саме по цих вершинах вододілу, як і в Богданівці, проходила в давнину древня билинна королівсько- княжа дорога з Києва до Чернігова. Це єдиний маршрут дороги, бо зі сходу простяглися численні, колись труднопрохідні трубізькі болота, із заходу стояли густі ліси, лежали сипучі піски Галаковщини, а ще далі, уже в заплаві Десни, – болото Оврут. Ця вічна дорога і на північ, і на південь від Семиполок у різні часи пролягала різними маршрутами: і через Остер, і через Козелець – Ніжин, і на південь через Броварі або через Пухівку. Але всі маршрути проходили через Семиполки.



Нечуровку заселили потомки давньоруських монахів. Василенківку, що на Оболоні коло Татарського озера, заселили переселенці з-за Дніпра. Очевидно, це сталося ще в 14 ст. за князя Половця-Рожиновського, бо в його родових землях біля Фастова спостерігається ареал поширення прізвища Василенко. Це підтверджують і сімейні перекази. Деркачівка — козацьке поселення серед ліз і боліт, де жили птахи-деркачі.