До нас, на Броварщину

 
В одному переказі-притчі розповідається про жорстокість шляхтича і його смерть: "їхав якось польський пан з Літок, у вовчий час, у місяць лютий. їхав кіньми, в кожухах з жінкою і малою дитиною. І напали на них вовки серед лісу. Втікали, але вовки, от-от доженуть. 1 тоді викинув пан вовкам дитину. Та вовки дитину, жінку і коней не зачепили, а ще з більшою люттю накинулись на пана і розірвали його". Така легенда про смерть шляхтича і вовче лицарство. Вона може бути схожа на правду, адже середньовіччя було жорстоким, дитяче життя тоді зовсім не цінувалося. Дитина, очевидно, була від жінки-русинки, і шляхтич міг не жаліти чужої крові. А вовче благородство теж відоме, бо вовки тільки в крайньому разі кидаються на людей.



В основі назви села корінь "треба", слово, що означає місце або обряд релігійного язичницького культу. Про це смутно згадується в деяких місцевих переказах: "Там водились олені. Один мисливець попав у требуха. Звідси й назва місця — Требухи." В іншому переказі згадується "бійня кочівників", яка була тут, і церква з півмісяцем замість хреста, збудована "якимосі. татарином". Язичницьку основу має і переказ про перемогу якогось требухівського борця над заїжджим. Ці переказі і засвідчують сліди язичницького скіфського культу.