Одне з корінних поселень виникло в північній околиці села на глиняному горбі
вододілу річечок Кривої, притоки Десни і Пилявки, притоки Трубежа і Дніпра.
Горби не такі вже й високі, всього якийсь десяток метрів, але з них
відкриваються кілометрові далі, чудові перспективи. Саме по цих вершинах
вододілу, як і в Богданівці, проходила в давнину древня билинна королівсько-
княжа дорога з Києва до Чернігова. Це єдиний маршрут дороги, бо зі сходу
простяглися численні, колись труднопрохідні трубізькі болота, із заходу стояли
густі ліси, лежали сипучі піски Галаковщини, а ще далі, уже в заплаві Десни, –
болото Оврут. Ця вічна дорога і на північ, і на південь від Семиполок у різні
часи пролягала різними маршрутами: і через Остер, і через Козелець – Ніжин, і на
південь через Броварі або через Пухівку. Але всі маршрути проходили через
Семиполки.
Доля сотницького колгоспу досить незвичайна. Засновник нового хутора, пізніше
голова колгоспу, Юхим Бабич у 1914 р. потрапив до німецького полону. Повернувся
вже 1920 р. з дружиною-німкенею з наміром "зробити хутір". Забирав з собою
майстрів — теслів, ковалів та інших. Зробив на хуторі січкарню, олійницю, млин,
крупорушку, вітряк. Жінки їхали на хутір неохоче, говорили: "Нема церкви, не
підемо."