До нас, на Броварщину

 
Боннський був не простим шляхтичем, а намісником остерського старости, бо щорічно отримував по 50 злотих з королівської казни. До шляхтича, очевидно, почали підселятися козаки Сагайдачного, і трохи південніше дотатарського поселення виникає слобода Семиполки. В козаччину за Остром уже починалися московські землі, і московсько-української торгівлі майже не було, А от древня дорога з Літок на Ніжин відроджується знову, знову обози по ній піднімають пиляву. Там, де вона пересікалася з древньою Київською дорогою, і оселився шляхтич. А вже вздовж дороги почали селитися й козаки, і Уланська дорога стала центральною вулицею села. Пізніше тут виник цвинтар, збудували церкву, земську школу.



Мабуть, 1508 р. — час поселення в урочищі Іваничі. Зараз такого топоніма на території села вже немає, зате збереглися схожі з ним місцеві прізвища Іваненко, Іваницький. Після розорення Києва татарами Менглі-Гірея в 1482 р. литовці звезли до Києва на відбудову замку до 20 тисяч людей. Очевидно, це й був час ключника Треби. Серед втікачів і Іван, засновник Іваничів, і Сергій Глуховс.ький, і ключник Треба. Втікачі могли бути родом із-за Дніпра, з білоруських земель. Форма назви села Іваничі схожа на задніпровську традицію (Літковичі). Ще й донині село Требухів виділяється специфічним своїм діалектом: "кунь", "вул", "пул"… — це ознаки поліського північноукраїн­ського діалекту.