Напередодні революції село жило небагато, але селянські господарства мали
рівномірні достатки. На один двір припадало по дві десятини землі. Найбільшим
землевласником був місцевий священик Галаган. Він мав 70 десятин, але то були
землі не особисті, а церковні. Землі не вистачало, і требухівці йшли в Таврію,
до німців-колоністів на заробітки.
Доля сотницького колгоспу досить незвичайна. Засновник нового хутора, пізніше
голова колгоспу, Юхим Бабич у 1914 р. потрапив до німецького полону. Повернувся
вже 1920 р. з дружиною-німкенею з наміром "зробити хутір". Забирав з собою
майстрів — теслів, ковалів та інших. Зробив на хуторі січкарню, олійницю, млин,
крупорушку, вітряк. Жінки їхали на хутір неохоче, говорили: "Нема церкви, не
підемо."