У переказі, записаному від Євдокії Дідусь, розповідається: "Був землетрус і
наплив піску і мулу, який знищив город Чан. Після землетрусу жив в Києві король,
і держав в тюрмі 6 чоловік. А ключником був Треба, який і випустив їх. Забрались
вони в глухе місце, що лісом поросло, і там оселились. Коли король помер, то
забрали вони з Києва і свої сім'ї. До них стали прибувать люди і поставили
маленьку церкву. Прізвища гіершопоселенців були: Хромець, Шуляк, Кривенко,
Корнійко, Мельниченко, Дідусь і Треба. Найстарішим серед них був Дідусь".
В одному з поширених переказів розповідається, що в часи гетьмана Мазепи тут
вирубали ліси, щоб спостерігати за наближенням татар до Гоголева. Звідси і назва
— Плоске. Але в часи Мазепи татари вже не загрожували ні Плоскому, ні Гоголеву.
Плосківські ліси вирубані значно раніше, спочатку на будівельний ліс, а пізніше,
в часи Корецьких—Аксаків, на дьоготь, смолу, поташ. У річечці Смолянці часто
знаходили затонулі дубові колоди. Напевне, цей ліс сплавляли водою на лісопильні
Русанова, про які згадує Павло Алепський у 1(552 р. За іншим варіантом переказу,
в Гоголеві стояло військо, яке розчищало місцевість від лісу. Очевидно, це слід
козацького заселення Плоского.