Селились тут на монастирських землях, ставали монастирськими людьми.
Монастирські люди займалися, як і скрізь у ті часи в нашому краї, лісовим
промислом. Назва сільського кутка Дьогтярина є свідченням про цей промисел в
урочищі, де росли березові ліси. Монастирські промисли були тут досить значними,
бо Требухів стає одним із найбільших сіл. До монастирських людей підселяються і
козаки з хутора бориспільського сотника. Село стає монастирсько-козацьким.
В одному переказі-притчі розповідається про жорстокість шляхтича і його смерть:
"їхав якось польський пан з Літок, у вовчий час, у місяць лютий. їхав кіньми, в
кожухах з жінкою і малою дитиною. І напали на них вовки серед лісу. Втікали, але
вовки, от-от доженуть. 1 тоді викинув пан вовкам дитину. Та вовки дитину, жінку
і коней не зачепили, а ще з більшою люттю накинулись на пана і розірвали його".
Така легенда про смерть шляхтича і вовче лицарство. Вона може бути схожа на
правду, адже середньовіччя було жорстоким, дитяче життя тоді зовсім не
цінувалося. Дитина, очевидно, була від жінки-русинки, і шляхтич міг не жаліти
чужої крові. А вовче благородство теж відоме, бо вовки тільки в крайньому разі
кидаються на людей.