До нас, на Броварщину


Русанівські солов’ї

 

Русанівські солов'ї

Вірш із такою назвою присвятив жителям села Русанів на прізвище Соловей поет Євген Крижевич. 55 чоловіків, що мали прізвище Соловей, загинули на фронтах останньої війни. Соловей — корінне русанівське пріз­вище. Далеким предком цього роду був билинний Соловей і його люди — дружина. Знатний сіверський рід, родовід якого сягає за тисячу років. Але про це не знав поет.

На батьківщині билинного супер­ника Солов'я Іллі Муромця теж до нашого часу збереглося родове прізвище російського богатиря. Його носять нащадки Муромця з рязанського села Карачарова. Це прізвище звучить як Ільюшини.

Батьківщиною ж Солов'я була Броварщина. Наші перекази і російські билини дають змогу зробити висновок, що спочатку Соловей і солов'ята жили в районі Броварів, Княжич, Зазимнього. Але під тиском київської княжої влади після збройної поразки вони відійшли в глухі ліси на Трубіж. Характерно, що тут будується третій замок-двірець. Це русанівське урочище Двірець. Як і двірці в Княжичах та Зазимньому, цей двірець також був при броді і переправі через Трубіж. Є ще одна згадка про двірець у Кулаженцях. Двірці на Трубежі забезпечували контроль за двома дорогами, які йшли від київських переправ і в 15 ст. відомі під назвами Басанської і Остролуцької.

На околиці Русанова, в заплаві Трубежа, до нашого часу добре зберігся археологічний пам'ятник — Русанівський городок. Своєю конструкцією і навіть назвою він відрізняється від сусіднього Світильнівського городища і є значно меншим. Фактично це лише дитинець городища. На північ і на південь від Городка розкопано залишки посаду, неукріпленого поселення. Дитинець мав у діаметрі 80 метрів і був загороджений дубовим тином. Його конструкція відповідає Деснянському і Остерському городку, за аналогією тут був Трубізький городок. Це типовий град Володимира Великого, збудований, згідно з літописом, у 988 р. на трубізькому рубежі. Городок зруйновано під час нападу. На цьому місці знайдено людські черепи, наконечники стріл і печатку Володимира Мономаха.

 

Переказ веде початки села від російського поселенця на ім'я Руслан, який займався мисливством, рибальством, виробництвом

дьогтю. Навколо нього і оселилися люди, виникло поселення. Тут поєднано події кількох періодів.

Це типова схема заселення града князем Володимиром вихідцями з півночі, відома з літопису. Мова йде про поселення княжицьких солов'їв-розбійників у північній частині села, на Солов'ївці, під наглядом якогось муромського боярина, найманця київського князя.

Зрозуміло, трубізький городок виник не на порожньому місці. З переказу видно, що першозасновником Русанова був сіверянин — рибалка і мисливець. Його ім'я, яке нині звучить як Руслан, перегукується з назвою відомого нередсіверського народу руськоланів (історичних роксоланів). Цікаво, що ім'я Руслан фігурує в київській легенді билинного часу про Руслана і Людмилу. Русанів деякі історики ототожнюють із літописним градом Русотин. Ця назва згадується в описі походу князя Ізяслава Мстиславовича 1147 p.: "…і ста у Русотина полки свої".1 В. Ляскоронський ототожнює назви Русотин і Русанівка на Трубежі. В основі назви — корінь "рус", Русотин — град Руса. Тин — це архаїчна сіверська назва граду (англ. town — містечко, порівняйте Яготин). У сіверському "князівстві Бровар" жили нащадки легендарних слов'янських батьків-предків — Руса і Слава.

Чому б не припустити, що Русанів заснували історичні сівер- роксолани?

"Історія міст і сіл У PCP" називає засновником Русанова селянина Саву Русановича. Селянином його назвали, очевидно, з класових позицій. Справді, Сава Русанович — історична особа, але він не селянин, а великий землевласник. У 1508 р. згадується, що його землі знаходяться поряд з албеєвськими, тобто княжицькими.2 Очевидно, Русанович нащадок вельможного місцевого русанівського сіверського роду, власник дідичних земель. Цей рід продовжує утримувати свої землі і в наступному столітті. 1613 р. згадується Никифор Русанович, а 1618 р. в королівському суді слухається справа Остафія Русановича.3 Відомий цей рід і в 1880 p., коли в гоголівській школі працює законовчителем Семен Русанович. Історія цього роду нараховує 400 років.

Та вже в 1624 р. Русанів, названий містечком, належить княжні Анні Корецькій. Цього ж року Корецька веде численні судові справи за русанівські землі і з Аксаком, і з київськими монахами.'

Чоловік Корецької помер у 1613 p., і княжна судилася за землі, якими здавна володіла.родина князів з волинського міста Корця. Ця княжа родина була руського походження. Землі Димерки, Гоголева, Плоского і Русанова могли перейти до

Корецьких близько 1440 р., як і до князів Звягільських північні землі Дмитра Сокири. Корецькі і Звягільські на Волині були сусідами.

У 1624 р. згадується городище, "зване Русанів", а Гоголів називається лише селищем.5

Павло Алепський, який переїздить літом 1652 р. через Гоголів і Русанів, відзначає, що Гоголів у своєму розвитку випередив Русанів.6 Русанів усе ж залишається значним ремісничим осередком. В умовах війни тут працює багато млинів і лісопилень. Це колишнє господарство Корецьких. По Трубежу сплавляють ліс, а -на навколишніх полях вирощують хліб і ним торгують. Згадується і велике озеро коло Русанова. Напевне, це заплавне озеро-болото Трубежа південніше села.

П. Алепський називає Русанів Рожановим. Деякі джерела називають Русанів батьківщиною гетьмана Романа Рожинського.

У часи Алепського в Русанові була православна церква, заснована значно раніше. Після Хмельниччини село належить Київському жіночому монастирю, ігуменею якого була Марія Мокієвська, мати гетьмана Івана Мазепи. Це їй належать пророчі слова до свого сина: "Час, сину! Хто крім тебе?"

За переписом 1784 р., в селі 121 хата і проживає 488 жителів. Козацького населення вже немає, залишилися тільки казенні селяни. Лісова русанівська дача теж називається Казенний ліс.

У 1848 р. "Київські губернські відомості" друкують свідчення: "Я бачив в Русанові ставок. Про нього кажуть, що він не замерзає і не скресає, поки в ньому не потоне людина. Саркофаг. Всі так кажуть. Напевне, в давнину йому приносили людські жертви".

У 1897 р. в селі налічувалося 393 двори і 2127 душ.7 Русанівські селяни в 1905 р. все ж проявили свій солов'їний розбійний характер, вони брали участь у розгромі англійського банку в Києві.

Як і скрізь у перші місяці революції, сільська рада визначила вартових для охорони порядку на вулицях. На противагу сільській раді більшовики створюють комнезам, який виступає з гаслом ленінського декрету про землю. У Русанові не було поміщицьких земель, але треба було щось ділити, і тоді почали ділити землю більш заможних селян. Куркульську землю ділили не на їдців, а на двори. У куркулів відібрали 74 млини (ця цифра красномовно свідчить про працелюбність селян). Не дивно, що класовими ворогами було вбито голову комнезаму і голову сільради. Хтось старанно сіяв зерна ненависті, щоб селяни-сусіди стали класовими ворогами. Тут починають діяти велика русанівська куркульська банда Дзюби і банда петлюрівського отамана Ромашки. Вони воювали як проти червоних, так і проти денікінців.

У роки колективізації в селі утворюються 4 колгоспи: імені 1 Травня, Жовтня, Леніна, Сталіна. Приїздять у село київські 25-тисячники. Один із них — Михайло Ісакович Хазан довгий час працював директором радгоспу "Русанівський".

За "бажанням жителів" у 1937 р. зруйнували церкву і на її місці спорудили школу. При церквах були сільські могилки. У багатьох селах розрили старі могили. Прости, Господи, цю диявольгцину!

Восени 1941 р. через Русанів відходив загін матросів ДВФ. Розповідають, що німців косив кулеметним вогнем матрос- кулеметник, який тут і загинув. Таку ж історію розповідають і в Гоголеві. Загиблі матроси поховані в братській могилі села.

У післявоєнні роки в селі було передове господарство, яке в 1958 р. офіційно відвідав тодішній керівник СРСР Микита Хрущов.

За місцевим переказом, тут колись були неосвоєні землі, сюди тікали люди від панів і селилися, де хто знає. Спочатку на горбах, а потім і по низинах. Одне з урочищ так і називається Вольниця. Це аналог требухівської Вольниці. Найдавніша частина села знаходилася там, де давня дорога переходить через Трубіж. Це сільські кутки Пісок, Городище, Шлях. Пізніше було заселено Селище і Вигін. Вигін — сьогоднішній центр села — сформувався більше ста років тому.

Є й Козачий хутір. Назви інших кутків села походять від родових прізвищ — Пильтяївка, Жуківка, Мишаківка, Солов'ївка.

Серед урочищ є традиційна Дьогтярня, Конопляне болото, Германовщина, Дякова левада, Попове, Липове, Постерова долина, заплавна річечка Курінька, Соловйове болото, Гуле, Сага, Стадниця, Очеретяне, Берестки.

Родові прізвища — Соловей, Пильтяй, Рябий, Божук, Вірич, Литовченко. Називають себе жителі села "русанивцями".

І "солов'ї", і русанівці — руси, нащадки давнього історичного народу Київської Русі.

Прокоментуй! on “Русанівські солов’ї”

Leave a Comment

444